ХМАРНИЙ УРОК
Тема: Т. Шевченко. «Заповіт» - твір, що єднає минуле, теперішнє і майбутнє. Історія його написання. Ідея єднання з рідною землею. Мрія про щасливе майбутнє свого народу, віра в нього
Мета: розширити знання учнів про життєвий шлях Т. Г. Шевченка, ознайомити з історією написання вірша Кобзаря «Заповіт», його суспільно-політичним значення в долі поета та суспільства, розкрити ідею єднання Т. Шевченка з рідною землею в житті й по смерті, його мрію про щасливе майбутнє українського народу, удосконалювати вміння учнів робити ідейно-художній аналіз поезії, повторити матеріал про засоби виразного читання, розвивати навички виразного читання віршованих творів на прикладі «Заповіту» Т. Шевченка, формувати патріотичні почуття учнів
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, портрет Т. Г.Шевченка, виставка творів Кобзар
Перебіг уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Психологічний настрій на урок.
Покладіть руки на парту, заплющте очі та промовте:
Я зможу сьогодні добре працювати на уроці.
Я особистість творча.
Я бажаю всім однокласникам успіхів на сьогоднішньому уроці.
ІІІ. Перевірка домашнього завдання.
1.Виконання тестових завдань, підготовлених товаришем по парті. Взаємоперевірка, виставлення балів.
ІV. Вивчення нового матеріалу.
1.Оголошення теми й мети уроку.
На сьогоднішньому уроці ми розширимо знання про життєвий шлях Т.Г. Шевченка, ознайомимося з історією написання вірша Кобзаря «Заповіт», його суспільно-політичним значення в долі поета та суспільства, розкриємо ідею єднання Т. Шевченка з рідною землею в житті й по смерті, його мрію про щасливе майбутнє українського народу, удосконалюватимемо вміння робити ідейно-художній аналіз поезії, повторимо матеріал про засоби виразного читання, розвиватимемо навички виразного читання віршованих творів на прикладі «Заповіту» Т. Шевченка.
2.Запис теми уроку, епіграфа в зошит.
«Заповіт» — коротке програмне звернення поета до сучасників і наступних поколінь...(Г. Нудьга.).
3.Тлумачення назви твору та історії його написання.
-Що означає слово «заповіт»?
Тлумачення слова «заповіт»: а) офіційний документ, який містить розпорядження певної особи щодо її майна на випадок смерті б) настанова, наказ, дані послідовникам або нащадкам; в) суворе правило поведінки, неухильний обов’язок (заповідь).
Заповіт письменника – це, як правило, твір, у якому автор висловлює свої найзаповітніші бажання не лише особистого, а й суспільного характеру.
Саме про найзаповітніші бажання Т. Шевченка піде мова в поезії Т. Шевченка «Заповіт». Але про це пізніше. А спочатку послухайте історію появи цього твору.
1845 р. Т. Шевченко за дорученням Київської археографічної комісії змальовував на Переяславщині пам’ятки старовини.
Одного дня пізньої осені поет повертався з Андрущів у В’юнище. У дорозі його застала негода. Шевченко промок до нитки, перемерз і вже ввечері зліг на квартирі поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. На той час ця хвороба через відсутність відповідних ліків була смертельною. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до А.Козачковського який починає нелегку боротьбу за життя друга. Тяжкі думи облягли голову Кобзаря, адже на світі він прожив неповних тридцять два роки. Невже так скоро прийшла його остання година? Скільки задумів, прагнень не здійснено?
І тоді вирішив поет сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся й ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова:
Як умру, то поховайте
Мене...
Та не судилося «Заповітові» стати останнім словом народного співця. Доля змилостивилася й ще відвела йому ще 16 років.
-Як ви думаєте, чи лише хвороба стала причиною написання «Заповіту»?
Звичайно, не лише погіршення стану здоров’я наштовхнуло на написання цього поетичного звернення Кобзаря. Т. Шевченка надзвичайно хвилювала доля спокривдженого, змученого, страждаючого народу, що томився в кріпацькій неволі. Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини й Київщини, він побував і в панських палацах, і в мужицьких хатах і пересвідчився, що скрізь неправда: панство розкошує, а селянство бідує. Шевченко усвідомлював: лише шляхом збройної боротьби народ здобуде визволення, тож у «Заповіті» закликав усіх пригноблених: «… вставайте, кайдани порвіте».
Уперше поезія була надрукована під назвою «Думка» в збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка» (Лейпциг, 1859). В автобіографії вона не має заголовка. Загальновідома назва «Заповіт» з’явилася у виданні «Кобзаря» 1867 року.
4. Індивідуальне повідомлення учня на тему «Безсмертна мелодія Заповіту»
Після цього багато поезій з’явилося з-під пера співця знедолених, але «Заповіт» був і буде улюбленим твором народних мас. Цей вірш хвилював композиторів, а тому існує понад півсотні варіантів музики на слова «Заповіту»: кантати С. Людкевича і Б. Лятошинського, хори М. Лисенка, В. Заремби, Г. Гладкого, М. Вербицького, О. Кошиця, П. Демуцького, Г. Давидовського, І. Омельченка, С. Людкевича, Л. Левицького, В. Барвінського, К. Стеценка, Я. Степового, Л. Ревуцького, О. Александрова; симфонічну поему «Заповіт» написав Г. Глієр.
Одним з перших, хто написав музику до «Заповіту», був М. Лисенко. Історія цього твору цікава. ! 1968 році група прогресивних діячів Західної України задумала відзначити роковини з дня смерті геніального поета. Аби поповнити небагатий на той час Шевченківський репертуар, галичани замовили М. Лисенку написати музику до вірша «Заповіт». Микола Віталійович охоче погодився виконати це прохання, напружено працював протягом тривалого часу, намагаючись поєднати дух Шевченківської поезії зі специфікою української пісні. Новий твір прозвучав усіма голосами в лютневому Львові у виконанні палких прихильників спадщини Шевченка.
Та в народі пісня поширилася й стала найбільш відомою з мелодією, що належить полтавському вчителеві Гордієві Гладкому. Не маючи більш солідного інструменту, усі свої пісні він програвав на гітарі. Кожної суботи в Г. Гладкого збиралася молодь. Це були переважно місцеві семінаристи, котрі, як правило, мали гарні голоси. Саме цей чоловічий хор, яким керував сам Г. Гладкий, був першим виконавцем «Заповіту». Твір учителя з Полтавщини дуже сподобався М. Лисенку. Композитор зробив у музиці кілька незначних поправок, і пісня крилатим птахом полинула у великий світ, переходячи від покоління до покоління як дорогоцінний скарб, як велике духовне надбання українського народу. Цей «Заповіт» ми співаємо й нині
5.Виразне читання поезії Т. Шевченка «Заповіт» учителем.
6. Виразне читання поезії Т. Шевченка «Заповіт» учнями.
1) Яке враження справив на вас «Заповіт» і чому?
2) Яка основна думка твору?
3) До чого закликав поет?
7. Визначення теми та ідеї поезії.
Тема: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.
Ідея: віра поета у світле майбутнє України.
8.Опрацювання особливостей композиції «Заповіту», визначення його жанру.
За формою своєю «Заповіт» — монолог ліричного героя. Він складається з шести строф, котрі об’єднані попарно й тому утворюють ніби три ступені, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію. У той час всі вони об’єднані в одну гармонійну цілість.
-Який твір називається ліричним?
-Які визнаєте різновиди лірики за змістом? За формою?
-Як ви думаєте, до якого жанру лірики належить «Заповіт» Т. Шевченка? Чому?
Жанр: громадянська лірика, вірш-заповіт.
7. Повторення художніх засобів
Давайте запишемо в зошит, які художні засоби використав поет.
Епітети: Вкраїні милій, лани широкополі, вражою злою, незлим, тихим.
Повтори: як, було, поховайте.
Метафора: сім’я вольна, нова - нове суспільство; волю окропіте – завоюйте.
V. Підбиття підсумку урок.
3. Заключне слово вчителя.
Закличні слова «Заповіту» клекочуть і нині, пробуджуючи національну свідомість людей. Це один з найпоетичніших маніфестів гуманізму, програмне звернення Кобзаря до сучасних і майбутніх поколінь. Справдилися заповіти поетові: Україна незалежна, знищені всі пута рабства, люди вільні. Виконав народ і останнє бажання Кобзаря – бути похованим в рідній стороні. З далекої північної столиці (м. Санкт-Петербург) у травні 1845 року привезли тіло поета в Україну, де й поховали під Каневом. Вибрали Чернечу гору, звіряючи величність місця із заповітними рядками, а тендітні дівочі руки, за давнім народним звичаєм, покотили віз із важкою свинцевою труною в останню путь. Тут, на крутій горі, над самим Дніпром, і поховали. Відтоді Чернечу гору називають Тарасовою.
Лежить поет на високій кручі, «серед степу широкого на Вкраїні милій», а поряд могутній Дніпро котить свої хвилі – так, як він мріяв.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
І голос твій нам душі окрилля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо (В. Симоненко).
Інструктаж до виконання домашнього завдання.
1.Вивчити напам’ять поезію Т. Шевченка «Заповіт».
2.Ребус
